23 січня: це цікаво знати

Posted by

За церковним календарем 23 січня день пам’яті святителя Григорія Ніського. Він народився в сім’ї, де шанували християнську віру. Брат Григорія Ніського – Василь Великий, а сестра – преподобна Макріна. Тому з ранніх літ вивчав слово Боже. Після смерті свого батька разом з усією сім’єю Григорій переїхав в Кесарію Каппадокійську. Тут молодий чоловік вчився в нехристиянській школі, але самостійно вивчав філософію та потім став вчителем.

Після смерті дружини Феосевії Григорій пішов в понтійський монастир, яким на той час керував його брат. Через деякий час Василь Великий попросив Григорія стати єпископом Ніси. Чоловік погодився. Коли Григорій був єпископом, тією землею правив імператор Валент. Він звинуватив святителя в надмірних грошових витратах і хотів кинути його до в’язниці. Григорій арешту уникнув, але потім довгий час переховувався. Коли імператор помер, повернувся до Ніси.

У народі святителя Григорія називали Літоукажчиком, тому що природні явища цього дня вказували на погоду майбутнього літа.

Якщо 23 січня буде іній на деревах і стогах, то літо буде мокрим і холодним. Якщо вітер дме з півдня – літо буде грозовим. Якщо наші пращури у цей день спостерігали іній, то вірили, що 15–16 червня буде дощ.

Іменинники 23 січня:
Григорій, Макар, Павло, Марко, Феофан.

23 січня народились:

1848 – Богдан Ханенко – промисловець, колекціонер, меценат. Один із засновників Київського художньо-промислового та наукового музею. На основі зібрання Б. Ханенка в 1921 р. в Києві було створено Музей мистецтв Всеукраїнської академії наук (нині – Музей мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків).
1891 – Павло Тичина – український поет, перекладач, публіцист, громадський та державний діяч доби УНР та УРСР.

Український письменник та літературознавець Василь Стус написав літературну розвідку про творчість Павла Тичини під назвою «Феномен доби (Сходження на Голгофу слави)». У цій роботі він схвально оцінював ранню творчість Тичини, й піддавав критиці загальновідомий і прославлений на той час доробок у стилі соцреалізму. У 1972 р., після арешту Стуса, робота була конфіскована КДБ. Ось яку характеристику Стус дав творчості Тичини:

“Слава генія, змушеного бути пігмеєм, блазнем при дворі кривавого короля, була заборонена. Слава ж пігмея, що став паразитувати на тлі генія, була забезпечена величезним пропагандистським трестом”.

1949 – Григорій Чубай – український поет, перекладач. Один із чільних представників НМ-дискурсу у львівському андеґраунді 1970-х рр. Автор посмертно виданих поетичних книг «Говорити, мовчати та говорити знову», «Плач Єремії» та «П’ятикнижжя».
1958 – Юліян Китастий – композитор, співак, диригент, кобзар, бандурист, сопілкар, син бандуриста Петра Китастого.

Події 23 січня:

1556 – у китайській провінції Шенсі стався землетрус, який вважається найбільшим за кількістю жертв – загинуло близько 830 тисяч людей.
1579 – підписана Утрехтська унія – військово-політичний союз семи провінцій Північних Нідерландів проти Іспанії.
1593 – почалася польсько-козацька битва під П’яткою.
1912 – у Гаазі підписана Міжнародна опіумна конвенція – перша міжнародна домовленість про контроль наркотичних речовин.
1950 – ізраїльський кнесет (парламент) всупереч рішенню ООН про виділення  Єрусалима в самостійну адміністративну одиницю, проголосив його західну частину столицею держави.
1960 – швейцарець Жак Пікар і американець Дональд Волш на батискафі «Трієст» спустились на дно Маріанської западини, досягши рекордної глибини занурення  – 10 915 метрів.
1964 – у Медичному центрі університету штату Міссісіпі дванадцять лікарів під керівництвом доктора Джеймса Харді трансплантували серце шимпанзе 64-річному пацієнту, який прожив близько місяця після операції, так і не прийшовши до тями.
1973 – виверження вулкану Ельдфетль на острові Геймаей, Ісландія.
1992 – у Києві пройшов І Конгрес українців колишнього Радянського Союзу.
1992 – Україна встановила дипломатичні відносини з В’єтнамом.
2002 – 18-річний Руслан Пономарьов з Краматорська достроково став наймолодшим в історії чемпіоном світу з шахів за версією ФІДЕ.
2005 – інавгурація третього Президента України Віктора Ющенка.

Чи знаєте ви, що:

Богдан Ханенко – людина, яка близько сорока років збирала твори світового мистецтва і подарувала Києву музей.

Народився він 1849 р. на Чернігівщині, де Ханенкам належали землі, подаровані ще гетьманом Кирилом Розумовським. Освіту отримав у Москві, на юридичному факультеті університету. 1875 року його обирають мировим суддею, він одружується з Варварою Терещенко, дочці відомого київського мецената Миколи Терещенка. Можливо, саме молода дружина й пробудила в душі Богдана пристрасть до колекціонування. Спершу він збирав роботи давніх майстрів західних шкіл, потім, працюючи п’ять років у Варшаві, захопився збиранням скульптури, виробів художньої промисловості.

1881 року Богдан Іванович вийшов у відставку, і молоде подружжя поселилося в Києві. З 1889 року Б.Ханенко очолив управління справами Товариства заводів братів Терещенків, брав активну участь у всіх благодійних акціях тестя, продовжував збирати твори мистецтва і мріяв про музей, у залах якого можна було б розмістити зібрані скарби.

Питання про Міський музей у Київській Думі порушувалося ще з 1888 року, в 1894 р. було створено Комітет, що мав опікуватися його будівництвом. На першій же його нараді М.Терещенко заявив, що його родина дає на будівництво музею 50 тисяч карбованців, його підтримали інші члени Комітету, й одразу ж було зібрано капітал у 63 тис. крб.

Богдан Іванович активно почав працювати в Комітеті. Автором найкращого проекту, який відповідав рельєфним особливостям ділянки, яку виділило місто, став архітектор П.Бойцов. 21 вересня 1887 року урочисто заклали будівлю Міського музею. Його детальний проект розробили київські архітектори В.Миколаєв і В.Городецький. У серпні 1889 р. на першому поверсі вже працювала виставка, на якій було представлено колекцію В.Хвойди (понад 2000 експонатів), на придбання якої М.Терещенко пожертвував 5 тис. крб.

Богдан Іванович і Варвара Миколаївна передали музею зі своєї археологічної колекції 3 145 предметів. Вони розв’язували як проектні, так і фінансові проблеми  музею.

Коли навесні 1917 року Богдан Іванович тяжко захворів, то заповів усі свої капітали та колекції Художньо-промисловому музею за єдиної умови: музей повинен називатися «Зібрання Ханенка». Але Головосвіти вирішило, що «через відсутність у Ханенка революційних заслуг музей має мати ім’я когось більш достойного».

Лише 1988 року будівлю та інтер’єри на вулиці Терещенківській реставрували, і після тривалих років забуття музей має тепер ім’я тих, хто його створив – Богдана та Варвари Ханенків.