Засновнику першої Запорізької Січі й Донського козацтва виповнюється 500 років

“Дмитро Вишневецький (Байда) (1517-1563). Один з перших козацьких гетьманів України, який в 1554-1555 роках збудував на Малій Хортиці фортецю, започаткувавши Запорозьку Січ”.

Ще за життя одного з перших ватажків українського козацтва Дмитра Вишневецького у Європі називали не інакше, як Великим воїном. «Up grand soldato» — так про нього писали тогочасні італійські джерела.

Народився Дмитро у сім’ї князя Івана Михайловича Вишневецького, котрий вів свій родовід від туровсько-пінських Рюриковичів і на час народження знаменитого згодом сина (початок XVI ст.) був єйським, ворнянським і чичерським старостою Великого князівства Литовського. Дружиною князя Івана і матір’ю Дмитра була Анастасія Семенівна Олізар, що походила від представників знатних родин — албанських князів Скандебергів, сербських князів Якимів і молдавських господарів.

Уперше ім’я Дмитра Вишневецького зустрічається в документах 1545 року, де він виступає власником волинських сіл. А 1550 року один із перших керівників українського козацтва В. Претвич рекомендує Вишневецького як одного з визначних керівників боротьби з татарами. Отже, вже у 40-х роках ХVІ століття князь Д. Вишневецький став головним організатором козацького руху, основним завданням якого було знешкодження татарської військової експансії та побудова твердих підвалин козацької організації в Україні.

Ставши черкаським і канівським старостою, Вишневецький відзначився походом на турецькі фортеці Очаків, Акерман, Іслам-Кермен (друга половина 1548 — початок 1549 років), що викликало занепокоєння могутнього султана Османської імперії Сулеймана. Велику відвагу Дмитро Вишневецький проявив у 1553 році, коли разом із невеликим підрозділом козацького війська здійснив похід до Стамбула, де намагався дипломатичним шляхом домовитися з турецьким султаном про припинення нападів татарських орд на Україну. Трохи згодом український князь домовляється про спільні дії проти агресивного Кримського ханства вже з володарем іншої сусідньої держави — московським царем Іваном Грозним.

Саме за Дмитра Вишневецького розпочалася міжнародна політика Війська Запорозького, що сягає своїм корінням середини XVI століття, коли відбувалися часті зміни зверхниками українського козацтва підлеглості задля тиску на того чи іншого володаря-сюзерена з метою здобуття для себе більших «прав і привілеїв». Саме тоді староста прикордонних українських воєводств Великого князівства Литовського, організувавши навколо себе розрізнені козацькі ватаги, розпочинає складну і небезпечну політичну гру. Вона полягала у відмові від підлеглості законному («природному», «дідичному») сюзерену на користь іншого, більш вигідного монарха, задля втілення у життя планів боротьби проти татарської загрози.

Однією з найбільших заслуг Д. Вишневецького стала побудова за його наказом на початку 50-х років XVI століття добре укріпленого замку на острові Хортиця. По суті цей замок став основою першої Запорізької Січі. У 1557 році гетьман Вишневецький на чолі запорожців майже місяць оборонявся від багатотисячних орд хана Девлет-Гірея. А вже наступного року у відповідь на напад хана тридцятитисячне козацьке військо під керівництвом Вишневецького оволоділо Перекопом, а в 1559—1560 роках здійснювало походи на фортецю Азак (Азов).

Французькі історики порівнювали військові приготування турків під час оборони Азова від військ Вишневецького з приготуванням Османської імперії до війн проти Венеції та Священної Римської імперії. У цей період Д. Вишневецький став одним з авторів проекту війни з Кримським ханством, який передбачав спільні дії проти татар українських та донських козаків, московітів і черкесів.

У 1562 році Вишневецький розпочинає будівництво нової козацької фортеці (Хортицький замок було зруйновано татарами після 1557 року) на Монастирському острові, що розташувався за дніпровськими порогами. Це будівництво було перерване участю князя у черговому військовому поході українського козацтва. Тепер уже до Молдавського князівства, на запрошення одного з претендентів на молдавський престол взяти участь у міжусобній боротьбі. Проте його малочисельний загін, потрапивши у засідку, був розбитий, а він сам потрапив до полону і відправлений до Туреччини. Саме там його було страчено за наказом султана.

Ось як описав трагічні події початку 1563 року польський хроніст М. Бєльський: «Вишневецький був скинутий з башти на гак, вмурований в стіни біля морської затоки по дорозі з Константинополя в Галату. Зачепившись ребром за гак, він жив у такому положенні три дні, поки турки не вбили його з луків за те, що лаяв їхню віру». Так закінчилося буремне і сповнене військових звитяг життя українського князя, якого козаки обрали собі за гетьмана.

В очах сучасників героїчна смерть Д. Вишневецького перетворилася на символ незламності християнського духу та його перемоги над ісламом. У всій Східній Європі почали співати пісню про незламного українського козака: «В Царгороді на риночку ой п’є Байда горілочку…, ой як стрілив — царя вцілив…» Староукраїнське слово «байдувати» означало майже те саме, що й «козакувати», а саме — вести вільне, незалежне ні від кого життя.

Ось так історична постать князя і гетьмана Дмитра Вишневецького перетворилася на легендарного пісенного персонажа — козака Байду, який, нехтуючи благами, які пропонували йому вороги, йде на вірну смерть і виявляє при цьому найвищі козацькі чесноти: зневагу до розкішного життя, купленого зрадою, відданість православній християнській вірі, стійкість до фізичних мук, незламність перед ворогами і жагу боротьби навіть перед обличчям смерті.

Comments

залишити коментар

115 Переглядів