7 листопада: це цікаво знати

У народі цей день називали «бабські або дідівські плачі». Як правило, наші предки в цей день відвідували кладовища, прибирали могили і запалювали церковні свічки.

За церковним календарем 7 листопада в церкві шанують пам’ять ченця Печерського монастиря Мартирія. За високу душевну чистоту і дотримання суворого посту був поставлений в диякони, мав дар творити дива. Його святе ім’я згадується в 7-й пісні канону преподобним Дальніх печер. У народі говорили, що 7 листопада плаче навіть природа – дощиком або снігом. Потрібно було згадати всіх сірих та убогих, нещасних та скривджених, пожаліти їх.

Іменинники 7 листопада:
Мар’ян, Маркіян, Анастасій.

7 листопада народилися:

1857 – Дмитро Багалій, український історик, громадський діяч, доклав значних зусиль до організації та удосконалення системи вищої освіти в Україні. Член-засновник Української Академії Наук, з 1919 року голова Історично-філологічного відділу УАН.
1884 – Михайло Птуха, визначний український статистик і демограф, організатор науки, засновник Інституту демографії АН УРСР.
1888 – Нестор Махно, ватажок анархістського руху, керівник повстанських загонів в період Громадянської війни 1917–1923. Неперевершений тактик ведення партизанської війни, розробив новий вид військової техніки – тачанку.
1936 – Микола Вінграновський, український письменник, режисер, сценарист, актор. Автор збірок поезій «На срібнім березі», «Київ», «Любове, не прощавай!», збірок віршів та повістей для дітей.

Події 7 листопада:

1708 – український гетьман Іван Мазепа з частиною свого війська з’єднався з військами шведського короля Карла XII біля села Горки (28 жовтня за юліанським  календарем).
1788 – козаки під орудою Антона Головатого завоювали османську фортецю  Очаків.
1909 – у Львові створено Український Студентський Союз.
1917 – більшовики заарештували членів Тимчасового уряду в ході Жовтневого перевороту в Петрограді.
1918 – початок третього наступу більшовиків на Україну.
1919 – в Ізяславі УНР і Польська Республіка підписали протокол про встановлення демаркаційної лінії між українськими та польськими військами.
1920 – за угодою в Ялтушкові Добровольча армія де-факто визнала незалежність УНР.
1928 – в Харкові офіційно відкрито Держпром – перший український та європейський хмарочос.
1940 – у Канаді створено Комітет українців Канади – КУК.
1941 – Люфтваффе потопило теплохід «Вірменія» поблизу Севастополя. Загинуло понад 5 тис. осіб.
1951 – у Києві почав роботу перший в Українській РСР телевізійний центр.
1967 – Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію про ліквідацію дискримінації жінок.
1990 – розгін міліцією у Києві студентів на площі Перемоги та провокація проти народного депутата Степана Хмари.
2000 – Джордж Вокер Буш став президентом США.
2009 – британський боксер-суперваговик Девід Хей переміг Миколу Валуєва і відібрав у нього титул чемпіона світу за версією WBA.
2012 – сталася стрілянина у Медведкові.

Чи знаєте ви, що:

Про Миколу Вінграновського

У 1955 році Олександр Довженко, уже відомий режисер, формував власний клас у Москві в Інституті кінематографії. Подивився і на стрункого красеня, степовика Вінграновського.

«Він весело розглядав мене, — не раз згадував поет у зрілі роки. — Помітив мідну дротину, якою я зшив підметки з передами на балетках. Я почервонів. Довженко запитав, що я читав на екзаменах. Я читав «Гонту в Умані» — трагічний розділ з поеми «Гайдамаки» Шевченка. Прочитав його і Довженкові. Він встав і зміненим, беззаперечним, владним голосом сказав, що забирає мене з собою у Москву».

«Коли Довженкова дружина Юлія Солнцева взялася за постановку його «Повісті полум’яних літ», я відчув, що головний герой твору Іван Орлюк – це я – писав у спогадах письменник. — Сорок п’ять акторів пробувалися на роль. Я – серед трьох останніх. Мені пощастило – художня рада «Мосфільму» затвердила мене, нікому тоді не відомого студента третього курсу». Після виходу фільму, його придбали понад 130 країн світу».

Вінграновський отримав призи у Лондоні, Лос-Анджелесі, а на Міжнародному кінофестивалі в Каннах актор був відзначений золотою медаллю за кращу чоловічу роль. З цієї медалі (а це золото найвищої проби) актор поставив своїй матері зуби, а потім відбулася розмова з представниками КДБ, які вимагали повернути її у державну власність.

У Москві всі кіоски та навіть паркани були обклеєні портретами Вінграновського, а він після закінчення кіноакадемії йшов влаштовуватися на роботу до Київської кіностудії помічником режисера третьої категорії. Світ належало ще завойовувати.

Comments

229 Переглядів