9 травня: це цікаво знати

У народі 9 травня здавна намагалися посадити горох, заговорений на хороший урожай. Вважали, що це – найкращий день для посадки не лише гороху, а й картоплі. Наші пращури помітили таку городню прикмету: якщо лист берези розвернувся повністю – можна саджати картоплю. Саме свято мало різні назви: Степан-рівнопашець, Степанів день, Глафіра-горошниця. Також говорили, що 9 травня потрібно з радістю зустрічати ластівок, які повертаються з перелітних країв.

Якщо цього дня сніг пішов, – рік буде легким для худоби. Також сніг обіцяє хороший врожай гречки. Мороз у цей день обіцяє повторні заморозки за тиждень. Якщо ця прикмета збувається, то кажуть, що осінь теплою буде.

За церковним календарем 9 травня вшановують священномученика Василія, єпископа Амасійського; праведну Глафіру, діву; преподобного Іоанникія Дівиченського; святителя Стефана, єпископа Великопермського.

Іменинники 9 травня:
Василь, Степан, Глафіра

9 травня народились:

1871 – Володимир Гнатюк – український фольклорист, етнограф, мовознавець, літературознавець. Започаткував систематизоване видання фольклорних та етнографічних матеріалів («Галицько-руські анекдоти», «Галицько-руські народні легенди», «Коломийки», «Колядки та щедрівки»).

1933 – Роман Андріяшик – український письменник, журналіст, лауреат Шевченківської премії за роман про Ю. Федьковича «Сторонець».

9 травня відзначають:

  • День Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

Події 9 травня:

1913 – перший політ гідроплана С-10 «Гідро» Ігоря Сікорського.

1945 – офіційна перемога СРСР над нацистською Німеччиною. На ЦА ім. М. В. Фрунзе приземлився Лі-2 з екіпажем А. И. Семенкова, що доставив у Москву акт про капітуляції нацистської Німеччини.

Чи знаєте ви, що:

9 травня щороку традиційно відзначалося як свято у колишньому Радянському Союзі – День Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками, завершення Великої Вітчизняної війни.

Це одна з найбільш величних і водночас суперечливих дат в історії російського, українського народу, колишніх радянських республік і багатьох країн Європи.

Велика Вітчизняна (Друга Світова) війна назавжди залишиться яскравою і надзвичайно трагічною сторінкою в історії нашої країни. За офіційною статистикою самі лише військові втрати України становлять 7 млн. чоловік. А скільки поховано в 28 тисячах братських могил і багатьох тисячах невідомих, безіменних на її території – вже не дізнається ніхто.

Війна забрала понад 3,9 млн. мирних жителів країни, а 2,4 млн. молодих працездатних українців вивезли на примусові роботи до Німеччини, більшість з яких так і не повернулося додому. На руїни перетворилися 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл. Зруйновано близько 16 тис. промислових підприємств, понад 30 тис. колгоспів та радгоспів.

Загальна сума збитків, заподіяних населенню й народному господарству республіки була оцінена у майже 1,2 трлн. карбованців. Пам’ять про ці жертви і про подвиг народу зобов’язує нас усвідомити: якби не було спільної Перемоги над фашизмом, післявоєнних поколінь не існувало би. Не було б не лише України як суверенної держави, а й української нації, оскільки за планом «Барбаросса» 80 % населення західних областей України підлягали знищенню, а решта 20% мали стати рабами.

Звернімося до історії тих років. Щоб перехопити у союзників ініціативу у взятті столиці Третього Рейху, Берлінську операцію за наказом Сталіна розпочали 16 квітня 1945 року – на місяць раніше обіцяного їм терміну. Насправді ця операція мала скоріше моральне, ніж скільки-небудь істотне військове значення. Проти трьох німецьких армій, що захищали підступи до Берліну, рушили війська трьох радянських фронтів, що налічували тільки в першому ешелоні 10 загальновійськових та 7 танкових армій за масованої підтримки з повітря. Це понад 2,5 мільйонів солдатів, 6250 танків і самохідних гармат, 7650 літаків, 41600 гармат.

З боку німців їм протистояли лише 1500 танків, 2500 літаків (без палива), близько 10 тис. гармат. Намагання будь якою ціною скоріше і самотужки оволодіти гітлерівською столицею вартувало Червоній Армії величезних і невиправданих жодною логікою жертв. За офіційними даними, за добу Червона Армія втрачала понад 15 тисяч солдатів і офіцерів. Всього в Берлінській операції радянські війська втратили 352 000 чоловік.

Приречену Німеччину чекала капітуляція. Зазначимо, що насправді їх було дві. Спочатку 6 травня 1945 р. верховний головнокомандувач військами союзників у Західній Європі Д. Ейзенхауер прийняв радянського генерала І.О. Суслопарова і повідомив йому, що голова німецького уряду К. Деніц визнає необхідність капітуляції. Проте Суслопаров не мав повноважень ставити свій підпис на акті беззастережної капітуляції і очікував дозволу на це з Москви до другої години ночі. Надалі відтягувати своє рішення було просто незручно і він підписав документ о 2.41 ночі 7 травня в м. Реймс з обмовкою, що в майбутньому можливий більш повний акт про беззастережну капітуляцію.

Після негативної реакції Сталіна капітуляцію в Реймсі стали вважати попередньою. Отже, 9 травня 1945 р. в 01 годину 01 хвилину за московським часом (в Берліні на той момент через різницю у годинних поясах ще було 8 травня) був підписаний другий акт про капітуляцію Німеччини. Від імені верховного головнокомандування акт про беззастережну капітуляцію Німеччини підписав начальник вермахту генерал-фельдмаршал В. Кейтель. Радянський Союз представляв заступник верховного головнокомандуючого маршал Радянського Союзу Г.К. Жуков, союзників – Головний Маршал Великобританії А. Тендер. Ось чому День Перемоги святкують 2 дні – 8 і 9 Травня. Хоча на Заході і сьогодні вважають другий акт лише ратифікацією першого акту, підписаного 7 травня.

День Перемоги над фашистською Німеччиною вперше був відзначений у 1945 р. 9 травня 1945 р. на Центральний аеродром ім. Фрунзе приземлився літак «Лі-2» з екіпажем А.І. Семенкова, що доставив у Москву акт про капітуляцію фашистської Німеччини. А 24 червня на Червоній площі в Москві відбувся Парад Перемоги, що завершився маршем 200 прапороносців, які кидали прапори переможених німецьких військ на поміст біля підніжжя Мавзолею. Після війни в СРСР до 1965 р. цей день був звичайним робочим днем і лише в тому році Л. І. Брежнєв вперше оголосив День Перемоги офіційним вихідним. У тому ж році відбувся перший ювілейний парад на честь 20-річчя Дня Перемоги.

З 1995 р., після розпаду СРСР, традиція проведення Парадів Перемоги продовжилася вже в суверенних державах, у тому числі, і в Україні. Щороку 9 травня на Хрещатику в Києві організовується великий Парад Перемоги, на який офіційно запрошуються ветерани війни. З кожним роком їх стає все менше, але пам’ять про їх вагомий вклад у велику перемогу над фашизмом буде жити в наших серцях вічно.

З роками багато країн Європи переоцінили події Великої Вітчизняної війни, замислилися над ціною перемоги. Дехто з них розглядає подію 9 травня як зміну одного окупанта на іншого, і це не може бути перемогою! Тому 9 травня Європа не святкує, а поминає жертви двох тоталітарних режимів!

Наприклад, у Молдові 29 квітня голова управління зовнішніх зв’язків кишинівської мерії Г. Чумак закликала оголосити 9 травня «днем жалоби», а радянську символіку – заборонити. Латвія, Естонія, Литва зробили те ж саме за допомогою закону.

Проте, не тільки Європа переосмислила цю історичну дату. Нещодавно Львівська та Івано-Франківська міські ради оголосили на території своїх міст 9 травня Днем жалоби за загиблими у Другій Світовій війні, заборонили використовувати символіку неіснуючих нацистських або комуністичних держав.

Наостанок зазначимо, що для більшості українців, і для багатьох інших народів, які були об’єднані тоді в СРСР, Велика Вітчизняна війна була боротьбою за право на вільне життя, за свою землю, за мирне майбутнє.

Comments

155 Переглядів