Андрій Мельник – життя у боротьбі

“Будіть віру в прийдешнє, в Українську Самостійну Державу, в якій не буде місця ні для визиску людини людиною, ні для національного гноблення, ні для затиску вільної думки, в якій український нарід буде свобідним господарем на своїй землі і по своїй волі” – Андрій Мельник.

Народився Андрій Атаносович Мельник 12 грудня 1890 року в селі Воля Якубова неподалік Дрогобича, що на Львівщині. Основи національної свідомості й патріотизму сформувалися в рідній оселі, де особливо шанували Івана Франка, та наслідували живий приклад батька, який був не лише добрим господарем, а й відомим громадським діячем.

Протягом 1900-1910 рр. вчиться в гімназіях Дрогобича і Стрия. У 1912 р. Вступає до Вищого Земельного навчального закладу у Відні. 1914 р. вступив добровольцем до Легіону Українських січових стрільців, 1914-1916 рр. − командант сотні УСС, брав участь у боях на горах Маківка і Лисоня. 1916-1917 рр. перебував у російському полоні в м.Царицин.

6 січня 1917 група українських старшин, серед яких Мельник, Михайло Матчак, Роман Сушко та інші організували втечу з полону і незабаром добралися до Києва.

У січні 1918 року став одним з організаторів Куреня Січових Стрільців. З січня 1918 року був призначений начальником штабу куреня, з березня, після сформування полку Січових Стрільців, начальник штабу полку. Після падіння Української Центральної Ради перебував у Києві та Білій Церкві. Під час повстання проти влади гетьмана Павла Скоропадського − заступник командира Осадного Корпусу, а з січня 1919 року − виконуючий обов’язки командира корпусу. З 19 грудня 1918 Мельнику було присвоєно військове звання отаман Армії Української Народної Республіки. У листопаді 1918 року Мельник, очолюючи штаб Окремого Загону Січових Стрільців, розробив план і брав участь у Мотовилівському бою 1918 року.

У березні-червні 1919 − начальник Штабу Дієвої Армії, у липні-серпні 1919 року − помічник коменданта групи Січових Стрільців.

У кінці 1919 року був інтернований польськими військами у Рівному. У 1920-1921 − інспектор військових місій УНР у Празі. У Празі закінчує студії і отримує диплом інженера. За наказом Голови Директорії УНР Семена Петлюри, Євген Коновалець і Андрій Мельник згуртовують сили для ведення підпільної боротьби за визволення України.

У 1920 році утворюється Українська Військова Організація (УВО), крайовим командантом якої після від’їзду Євгена Коновальця з Галичини стає Андрій Мельник. У лютому 1924 року за діяльність в УВО Мельника заарештовано польською поліцією і покарано 5 роками ув’язнення. Після звільнення деякий час працював управителем маєтностей митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького.

У 1929 р. взяв участь у створенні Організації українських націоналістів, 1933-1938 рр. − голова організації католицької молоді “Молоді орли”, голова Товариства українських комбатантів “Молода громада”, з 1934 р. − член, і згодом, голова Сенату УВО. Після загибелі Є. Коновальця в травні 1938 р. став головою Проводу українських націоналістів, 1939 р. − затверджений на цій посаді 2-м Великим збором українських націоналістів у Римі (Італія).

1947 р. − іменований пожиттєвим головою ОУН. Під час відвідин українських громад Північної Америки Андрій Мельник виступив із закликом об’єднати усі українські сили в одній суспільно-громадській надбудові − Світовому Конгресі Українців. Підготовча робота завершилася вже після смерті Андрія Мельника у 1967 році, коли було створено Світовий Конгрес Вільних Українців (СКВУ), з 1993 року − Світовий Конгрес Українців.

На початку 1940 р. після розколу ОУН залишився очолювати матірну ОУН. У роки німецької окупації України Мельник послідовно відстоював ідею створення української незалежної держави, за що потрапив під арешт, а з 26 лютого 1944 р. був ув’язнений в концтаборі Заксенгаузен. Після звільнення у 1945 жив у Німеччині та Люксембурзі.

У 1947 на Третьому Великому Зборі Українських Націоналістів Мельник обраний довічним головою ПУН. Післявоєнний період свого життя присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил. У 1957 р. висунув ідею створення світового конгресу українців і союзу українців, реалізовану в 1967 р. зі створенням Світового Конгресу Вільних Українців. Помер у Клерво (Велике герцогство Люксембург), похований у місті Люксембург на цвинтарі Боневуа.

Comments

39 Переглядів