29 квітня 2018 року виповнюється сторіччя від проголошення Української Держави

29 квітня виповнюється 100 років встановлення Гетьманату – Української Держави на чолі з Павлом Скоропадським. Цього дня 1918 року Всеукраїнський з’їзд хліборобів у Києві проголосив Скоропадського гетьманом, Центральну Раду було розігнано.

Утворення  Української Держави означало рішучий поворот соціально-політичного та культурного розвитку України в бік західноєвропейської цивілізації, опертя на її правове й духовне підґрунтя. У «Грамоті до всього українського народу від 29 квітня 1918 р.» зазначалося, що «права приватної власності як фундаменту культури й цивілізації відбудовуються в повній мірі». Творці Української Держави 1918 року розглядали інститут Гетьманства не як засіб подолання або ліквідації всіх інших українських політичних течій, а як засіб національної інтеграції, налагодження співпраці між усіма класовими групами та організаціями.

На відміну від політичної нетерпимості соціалістичних лідерів Центральної Ради, а згодом УНР доби Директорії суспільно-політична позиція гетьмана була спрямована на те, щоб боротьба між консерватизмом і соціальним радикалізмом могла набрати законно-правових та національно-творчих форм. При цьому від першого дня існування Української Держави й до останнього двері до співпраці для жодної української політичної партії не були зачинені.

Творці Української Держави, на жаль, не зустріли розуміння більшості тогочасного українського політикуму й були змушені спиратися насамперед на так звані цензові елементи суспільства. У результаті Гетьманат на довгий час став об’єктом несправедливих закидів, упереджених оцінок, невиправданої міфологізації та відвертих фальсифікацій.

І це не було випадково. Адже підґрунтям створеної гетьманом Павлом Скоропадським Української Держави було не політико-партійне доктринерство, а розуміння необхідності соціального та національного компромісу, відновлення в повному обсязі приватної власності як основи цивілізації, розбудова правових підстав суспільно-політичного та економічного життя в Україні.

Досвід державотворчої роботи в період Другого Гетьманату, попри її короткотривалість, важко переоцінити. Було продемонстровано ефективність політики соціального партнерства, класових компромісів і національного примирення. Протягом семи з половиною місяців на тлі руйнівних соціальних експериментів більшовиків, які тривали в сусідній Росії, в Україні налагоджувалося нормальне економічне та соціальне життя. Гетьманський уряд взяв курс на послідовне проведення реформ, які мали вивести Українську Державу з розрухи та соціального хаосу й спрямувати її в сім’ю модерних цивілізованих країн тогочасного європейського світу. Завдяки залученню до справи висококваліфікованих спеціалістів розпочалося налагодження нормального економічного життя. Було введено національну тверду валюту, засновано банківську систему, розпочато підготовку земельної реформи. Проект аграрних перетворень передбачав примусовий викуп державою всіх великих земельних маєтків, її парцеляцію між селянами за допомогою Державного земельного банку. Намічені перетворення мали дати поштовх потужному соціально-економічному розвитку України.

Гетьману вдалося втілити в життя те, чого марно домагалася соціалістична Центральна Рада. Було створено центральний адміністративний апарат, Державний сенат, налагоджено судову справу, ухвалено низку нових законів. Українську Державу визнала ціла низка країн, які розпочали з нею дипломатичні відносини. Вперше цивілізований світ почав сприймати Україну як незалежну державу, а не як частину Росії. Загальновідомі успіхи Гетьманату в культурній та науково-освітній царинах, про що промовисто свідчать два відкритих українських університети, Національна академія наук, десятки українських середніх навчальних закладів, які утримувалися державою.

Окремо варто сказати про військове будівництво в Українській Державі. Маючи за собою чималий практичний досвід у цій сфері, гетьман усвідомлював, що закріпити незалежність України можна буде лише тоді, коли буде створено боєздатну регулярну армію. Військове будівництво, попри його гальмування командуванням австро-німецьких військ, яке боялося сильної української армії, ґрунтувалося на військових досягненнях тогочасного цивілізованого світу.

Ставало зрозуміло, що в тій боротьбі, яка розпочалася між більшовизмом та Україною, визначальну роль може відіграти лише та соціальна верства, яка є власником засобів виробництва та продуцентом водночас. Такою верствою могло стати відновлене в новітній час козацтво, яке, спираючись на традиції вільного володіння землею та зброєю, мало бути вкрай зацікавлене в інститутах приватної власності на землю та стабільній національній державності, яка захищала б ці інститути. Створення міцного організованого козацького стану повинно було сприяти врегулюванню землеволодіння, утвердженню приватної та спадкової власності на землю, права володіти землею залежно від участі в боротьбі із зовнішнім ворогом і забезпеченню кордонів Української Держави. У цьому контексті цілком логічно відновлення історично-традиційного Гетьманату 29 квітня 1918 року привело до відродження козацтва як стану, який був основою існування першої козацької державності. Козацтво постало знову на підставі закону — Універсалу гетьмана всієї України 16 жовтня 1917 року.

Питання, яку роль відіграла Українська Держава в історичному процесі й чи були реальні підстави для висунутих проти її творців звинувачень, і сьогодні значною мірою залишаються без відповіді.

Comments

22 Переглядів