Posted by «Совок» – це поняття набагато глибше, ніж проблема пам’ятників, георгієвських стрічок чи декомунізованих назв вулиць. Совок при потребі може обмотатись кольорами національного стягу, може з піною в роті критикувати все радянське та відстоювати основи капіталізму, але ніколи не торкатиметься сакральної серцевини системи, результатом якої завжди буде поділ суспільства на рабів та «вільних», обдурених та брехунів.
Про це пише блогер Андрій Толстой у своїй статті.
Гадаю, що Захід за останні півстоліття також дуже змінився, через ЗМІ влада контролює свідомість багатьох людей, щоб досягати своїх цілей, імітуючи в значній мірі їх волевиявлення. Проте, як би там не було, рахуватись з людьми вона змушена досі.
Прочитав враження лауреата Нобелівської премії з літератури Джона Стейнбека після його візиту до Радянського Союзу в часи правління Сталіна. Розжовувати їх не буду. Кому потрібно, той зрозуміє, а хто не второпає, то я допомогти не зможу. Зазначу лише, що росіянами на Заході вважали (-ють) всіх мешканців СРСР.
Отже, Стейнбек пише: «Нам здається, що однією з найглибших відмінностей між росіянами та американцями є ставлення до своїх урядів. Росіян навчають, виховують і заохочують в тому, щоб вони вірили, що їх уряд хороший, що він у всьому бездоганний, що їх обов’язок – допомагати йому рухатися вперед і підтримувати в усіх відношеннях. На відміну від них, американці і британці гостро відчувають те, що будь-який уряд в якійсь мірі небезпечний, що уряд повинен грати в суспільстві якомога меншу роль і що будь-яке посилення влади уряду – погано, що за існуючим урядом треба постійно стежити, стежити і критикувати, щоб він завжди був діяльним і рішучим. Пізніше, коли ми сиділи за столом з селянами, вони запитали нас, як діє уряд, і ми постаралися пояснити, що ми дуже боїмося, якщо влада буде зосереджена в руках однієї людини або однієї групи людей, що наш уряд живе компромісами, призначеними для того, щоб влада не перейшла в руки однієї людини. Ми намагалися пояснити, що люди, які стоять на чолі нашого уряду, і ті, хто в цей уряд входить, так бояться чиєїсь влади, що охочіше скинуть хорошого лідера, ніж допустять прецедент єдиновладдя.
Я не думаю, що нас досить добре зрозуміли, оскільки людей в Радянському Союзі виховують на думці, що сам лідер хороший і лідерство – річ хороша. І ніякого контраргументу привести не можна, це камінь спотикання, на якому обидві системи втрачають можливість зрозуміти одна одну».