«НАС ЄДНАЄ ТЕ НЕБО, ЯКЕ ТРИМАЄ НЕБЕСНА СОТНЯ»

Їх назвали Небесною сотнею – українців, які загинули під час “Революції Гідності”. Гинули за честь, за волю, за право бути Українцем і за свою Батьківщину. Героїчна сотня, зробивши перший крок, журавлиним ключем полинула у вирій вічності.

Описати, а тим більше відчути глибину трагедії і болю, які впали невимовним тягарем на Україну, нині не під силу нікому.

Четверті роковини загибелі Небесної сотні майже не відрізняються від третіх і других. З тієї точки зору, що досі за смерть більше ніж 100 громадян в центрі столиці, по суті, ніхто не відповів.

Список жертв до 18 лютого

Прізвище, ім’я, по батькові	Про особу	Дата смерті	Обставини смерті
Мазуренко Павло Анатолійович Герой України (посмертно)	Народився 02.12.1971 на Житомирщині, згодом сім’я переїхала до Сакського району Криму.1989-1995 навчання на Радіотехнічному факультеті КПІ.Працював у Києві інженером-програмістом, одружений, сину 9 років. Відвідував мітинг на Євромайдані[8].	22 грудня 2013	Був дуже жорстоко побитий невідомими (з його слів 5 чоловік у амуніції «Беркута»), за обвинуваченнями в участі на мітингу Євромайдану . Відбулось це 18 грудня біля торговельного центру «Квадрат», що на вулиці Гната Юри, приблизно о 18.00 вечора. 20 грудня відмовився від госпіталізації швидкою допомогою. Помер 22 грудня в реанімації Київської міської клінічної лікарні № 12 від двосторонньої пневмонії[9] за висновком судовомедичної експертизи. Похований на цвинтарі у м. Вишневе Київської обл.
Вербицький Юрій Тарасович Герой України (посмертно)	Працював у відділі сейсмічності Карпатського відділення Інституту геофізики НАН України у Львові[10].	21/22 січня 2014	Викрадений невідомими з Олександрівської лікарні разом з активістом Ігорем Луценком вранці 21 січня 2014 року[11]. Його тіло було знайдено 22 січня в околицях села Гнідин Бориспільського району Київської області зі слідами тортур[12]. За відеосвідченням друга Юрія Вербицького Романа, при упізнанні було очевидно, що ноги перебиті — виднілися кістки, вся спина була синя, обличчя розбите, ребра випирали з правого боку зі шкіри, бо певне були поламані[13]. Офіційною причиною смерті визнано лікарями лікарні — переохолодження[14].
Жизневський Михайло Михайлович Лицар Ордена Героїв Небесної Сотні (посмертно)	білорус, громадянин Білорусі, виїхав з Білорусі через політичні проблеми. В Україні був бійцем націоналістичної організації «УНА-УНСО». Останнім часом жив і працював у Києві та в Білій Церкві[15]. Був задіяний в охороні Євромайдану[15].	22 січня 2014	Загинув під час штурму на вулиці Грушевського. Отримав наскрізне поранення в серце мисливською кулею[16][17].
Нігоян Сергій Гагікович Герой України (посмертно)	вірменин, громадянин України, Народився і жив у селі Березнуватівка Дніпропетровської області[18]. Його родина переїхала до України, рятуючись від війни у Нагорному Карабасі[19]. Займався легкою атлетикою та східними єдиноборствами, два курси провчився в Дніпродзержинському коледжі фізичного виховання[20]. На Євромайдан приїхав 8 грудня 2013 року, був задіяний в охороні[18].	22 січня 2014	Загинув під час штурму на вулиці Грушевського. Отримав три вогнепальних поранення картеччю на основі сплаву свинцю[16] — в голову, шию та груди[17].
Сеник Роман Федорович Герой України (посмертно)	Родом зі Львівщини, останні роки мешкав у місті Турка.	25 січня 2014	Помер у київській лікарні.[21] Під час штурму 22 січня 2014 на вулиці Грушевського він отримав важке вогнепальне поранення в плече. Куля застрягла в легені, руку з роздробленою кісткою довелося ампутувати, організм втратив більше 3,5 літрів крові[22].
Хомяк Віктор Борисович Герой України (посмертно)	1958 р.н., с. Голишів Волинської області	27 січня 2014	Активний учасник Євромайдану, зранку 27 січня був знайдений повішеним на каркасі ялинки на Майдані Незалежності[23][24]. Проте рідні, близькі та друзі Віктора переконані, що він не самогубця[25].
Бадера Олександр Миколайович Герой України (посмертно)	1 січня 1948, м. Володимир-Волинський. Aктивний учасник Євромайдану	28 січня 2014	Помер від побиття, отриманого 22 січня 2014 року у день Соборності на вулиці Грушевського. В останню дорогу його проводжали 31 січня 2014 року рідні та друзі.
Калиняк Богдан Михайлович Герой України (посмертно)	52 роки, родом з Коломиї, Івано-Франківської області	28 січня 2014	Помер у госпіталі в Івано-Франківську. Міський голова Коломиї Ігор Слюзар розповів, що Калиняк 2 місяці з маленькими перервами по чотири дні стояв на Майдані і, маючи рідну сестру в Києві, не ходив до неї, щоб відігріватися.[26][27].
Синенко Сергій Петрович Герой України (посмертно)	Активіст Автомайдану Запоріжжя. Батько чотирьох дітей[28].	13 лютого 2014	Автомобіль «Тойота» разом із власником всередині згорів на дорозі між селами Червоний Яр та Івангород у Запорізькому районі. За попередньою інформацією, займання сталось через те, що невідомий вистрелив у бензобак автомобіля, від чого той спалахнув.[29][30]. Труп було упізнано за аналізом ДНК. У відеозверненні відповідальність за вбивство взяли на себе т.зв. «Привиди Севастополя».[31] На похорони прийшло близько 100 осіб[32][33].

18-21 лютого

18 лютого

Прізвище, ім’я, по батькові	Про особу	Дата смерті	Обставини смерті
Бондарев Сергій Анатолійович[34] Герой України (посмертно)	24 листопада 1981, Донецька область, місто Краматорськ. Програміст GlobalLogic, останні роки працював та жив у Києві	18 лютого 2014	Загинув від чотирьох кульових поранень під час першого штурму біля Будинку профспілок. 20.02 упізнаний родичами у морзі.
Брезденюк Валерій Олександрович[35] Герой України (посмертно)	17 червня 1963, український художник, відомий своїми малюнками на воді[36][37], Жмеринка	18 лютого 2014	Загинув вночі під час мітингу у Києві на Майдані. Був вбитий пострілом у спину. Станом на 20 годину чоловік був ще живий. Сказав родичам, що з ним все гаразд. На другий дзвінок сина Валерій вже не відповів. Близько першої години ночі слухавку взяли сторонні люди та повідомили, що його вже немає серед живих.
Васільцов Віталій Валерійович Герой України (посмертно)	16 листопада 1977, с. Гаврилівці, Кам’янець-Подільського району Хмельницької області, проживав у с. Жорнівка Києво-Святошинського району Київської області, мав двох дітей, доньок 7-ми та 1-річного віку[38]	18 лютого 2014	Застрелений на вул. Великій Житомирській. Знаходився в Олександрівській (Жовтнева) лікарні (вул. Шовковична)[39][40]
Веремій В’ячеслав Васильович[41] Герой України (посмертно)	22 лютого 1980. Журналіст газети «Вести»	18 лютого 2014	Побитий «тітушками» та при цьому отримав кульове поранення в груди. Смерть настала через втрату крові та отримання поранень, не сумісних з життям[42].
Горошишин Максим Максимович Герой України (посмертно)	14 квітня 1989, с. Басань, Пологівський район, Запорізька область, проживав с. Грушківка Кам’янського району на Черкащині. Похований у рідному селі.	18 лютого 2014	Загинув 18 лютого під час сутичок на Інститутській вулиці поблизу урядового кварталу. Отруївся газом від гранати[43]. Помер у лікарні.
Дворянець Антоніна Григорівна[44] Герой України (посмертно)	23 березня 1952, Бровари[45].	18 лютого 2014	Тіло виявили на барикаді, розташованій на вулиці Інститутській, біля верхнього входу в метро «Хрещатик». У неї знайшли посвідчення ліквідатора чорнобильської катастрофи на ім’я Дворянець Антоніна за № 073155. Загинула від забиття кийками спецпризначенцями міліції[46].
Дідич Сергій Васильович[47][48] Герой України (посмертно)	3 листопада 1969, с. Стрільче. Депутат Городенківської районної ради Івано-Франківської області від ВО «Свобода».	18 лютого 2014	Загинув у Києві під час сутичок між мітингувальниками та «беркутівцями». «Граната взірвалась біля шиї Сергія і розірвала артерію… Шансів на порятунок не було», — написав на своїй сторінці у Фейсбук член ВО «Свобода» Руслан Андрійко. Тіло виявили у Будинку офіцерів.
Зайко Яків Якович[49] Герой України (посмертно)	4 квітня 1940, Житомир, білорус, громадянин України, народний депутат України I скликання	18 лютого 2014	Помер від інфаркту, втікаючи від «Беркуту» на вул. Інститутській.
Захаров Володимир Костянтинович	27 вересня 1948, Борова, Київська область, проживав у м. Київ, ІТ-спеціаліст	18 лютого 2014	Загинув під час пожежі в офісі Партії регіонів на Липській 10. Повідомлення про пожежу надійшло 18 лютого о 12:11. За словами невістки Захарова, Вікторії Захарової, ніяких ушкоджень на тілі не виявлено. Володимир Захаров задихнувся під час пожежі[50].
Капінос Олександр Анатолійович[35] Герой України (посмертно)	10 березня 1984, село Дунаїв, Кременецький район, Тернопільська область, активіст ВО «Свобода»	18 лютого 2014	У 2012 році витримав 12 днів без їжі на знак протесту проти «мовного закону»[51]. — На майдан Сашко їздив періодично кілька разів. Під час сутичок на Грушевського 18 лютого в нього влучили гранатою, — каже його друг Михайло Згар. — Йому пробили артерію. Сашка госпіталізували, але в лікарні він помер
Кіщук Володимир Юрійович[52] Герой України (посмертно)	22 лютого 1956, смт Димер, Вишгородський район, Київська область[45]	18 лютого 2014	Загинув у Києві під час сутичок між мітингувальниками та «беркутівцями». Проломлена голова в районі потилиці. Тіло виявили у Будинку офіцерів.
Корчак Андрій Богданович[35] Герой України (посмертно)	18 липня 1964, Стрий, Львівська область[45]. Був неодружений. Жив з 81-річною матір’ю.	18 лютого 2014	На Майдані перебував з листопада. Завжди був на передових. Робив усе: і воював, і дрова рубав. Помер у 17-ій лікарні від розриву внутрішніх органів після побиття «Беркутом».
Кульчицький Володимир Станіславович[35] Герой України (посмертно)	25 липня 1949. Мешкав у Києві.	18 лютого 2014	Помер у ніч з 18 на 19 лютого. Куля пройшла на виліт через серце, застрягла в одязі. Друга влучила йому в живіт.
Максимов Дмитро Вячеславович Герой України (посмертно)	17 листопада 1994, Київ. Срібний та бронзовий призер із дзюдо Дефлімпійських ігор у Софії 2013 року[53]. Кавалер Ордену «За заслуги» III ступеня	18 лютого 2014	Прийшов демократично відстоювати українську державу на мирний мітинг на «Майдані незалежності» Києва. Під час стрілянини вибухом гранати йому відірвало руку, помер у Будинку профспілок від втрати крові. Його тіло декілька днів лежало в Михайлівському Золотоверхому соборі.
Наумов Володимир Григорович Герой України (посмертно)	9 березня 1970, селище Шевченко, Добропільський район, Донецька область	18 лютого 2014	Тіло виявили 18 лютого, вранці, на Трухановому острові. Загиблий мав хусточку Самооборони Майдану на шиї.[35][54]
Нечипорук Юрій Вікторович[55]	6 листопада 1986[45], Хмільник, Хмільницький район, Вінницька область	18 лютого 2014	Вбитий «тітушками», вивезений за 30 км від Києва під селище Глеваха. На тілі виявлено 20 ножових поранень — з них два на шиї та дев’ять в області серця[56][57].
Плеханов Олександр Вікторович[35] Герой України (посмертно)	7 березня 1991, студент архітектурного факультету КНУБіА, наступного дня мав отримати диплом бакалавра[58].	18 лютого 2014	Загинув 18 лютого 2014 від втрати крові у наслідок подій на вулиці Інститутській. Смерть констатована лікарями 17-ої міської лікарні. Тіло упізнав батько загиблого вночі 19-го лютого. Помер у 17-й лікарні.
Прохорський Василь Петрович [59] Герой України (посмертно)	4 травня 1980, с. Щуча Гребля, Бахмацького району, Чернігівської області. Працював у Києві	18 лютого 2014	Допомагаючи медикам загинув від кулі снайпера у потилицю, яка пройшла навиліт. Родичі довго шукали його, і знайшли 22 лютого у морзі на вул. Оранжерейній.
Прохорчук Віктор Олександрович [59] Герой України (посмертно)	25 травня 1975, смт Хорошів, Володарсько-Волинський район, Житомирська область	18 лютого 2014	Зник 18 лютого. Бійці з його сотні відшукали свого побратима через тиждень у морзі. Перед тим тіло загиблого виявили у дворах Хрещатика, куди було викинуте зі слідами насильницької смерті та з перерізаним горлом[60].
Сердюк Ігор Миколайович[61] Герой України (посмертно)	3 листопада 1969[45], підприємець з Кременчука	18 лютого 2014	Чоловікові вистрелили з обрізу в обличчя. “Він будував барикаду, носив мішки. Під час цього на нього та інших активістів напали «тітушки» та «беркутівці». Зразу була сутичка, потім хтось вистрелив Ігорю впритул в обличчя, — розповів Сергій Полюхович, заступник голови кременчуцького «Майдану».
Топій Володимир Петрович Герой України (посмертно)	26 квітня 1955, с. Вишня, Городоцький район, Львівська область	18 лютого 2014	Шукали з 18 лютого. Його тіло знайшов син у Будинку профспілок. Зробили експертизу, і підтвердили смерть цього героя. Володимир Петрович загинув під час пожежі у Будинку профспілок.
Хурція Зураб (Zurab Khurtsia)[44] Лицар Ордена Героїв Небесної Сотні (посмертно)	29 липня 1960, грузин, громадянин Грузії	18 лютого 2014	Тіло виявили на барикаді, розташованій на вулиці Інститутській, біля верхнього входу в метро «Хрещатик». Загиблий чоловік мав при собі пенсійне посвідчення серія АІІІ № 848773 на ім’я Миколи Нікітіна, видане в Кіровограді, та паспорт громадянина Грузії на ім’я Zurab Khurtsia № 620075680, виданий посольством Грузії в Україні. «У нього було хворе серце, він приймав ліки. З-за подій на вулиці Інститутській воно не витримало», — повідомив пізніше Микола Нікітін.
Шаповал Сергій Борисович[52] Герой України (посмертно)	5 червня 1969, Київ[45]. Активіст Самооборони Майдану[62].	18 лютого 2014	Загинув 18.02.2014 р. на вул. Грушевського внаслідок 2 вогнепальних поранень в живіт та серце. Знайшли померлим у Будинку офіцерів.

19 лютого

Прізвище, ім’я, по батькові	Про особу	Дата смерті	Обставини смерті
Бойків Володимир Васильович Герой України (посмертно)	5 лютого 1955, Львів	19 лютого 2014	Останній раз телефонував дружині пізно ввечері перебуваючи на вул. Грушевського. В ніч на 19 лютого отримав кульові поранення голови, хребта, печінки та селезінки. Тіло загиблого відразу не було упізнане і перебувало в морзі до 24 лютого, коли його упізнала дружина. Похований у Львові на Личаківському кладовищі на Алеї Героїв[63].
Клітинський Олександр Іванович Герой України (посмертно)	15 травня 1988, с. Чернелівці, Деражнянський район, Хмельницька область .	19 лютого 2014	Учасник подій на Майдані. Востаннє побратими бачили Олександра в охопленому вогнем Будинку профспілок у ніч на 19 лютого. Знаходився у списках зниклих. Похований у безіменній могилі на Аскольдовій могилі. Після проведення експертизи ДНК тіло ідентифіковано[64].
Пагор Дмитрій Олексійович Герой України (посмертно)	10 квітня 1992, с. Хропотова, Чемеровецький район, Хмельницька область	19 лютого 2014	Загинув увечері в Хмельницькому біля будівлі СБУ, звідки була відкрита стрілянина. Був поранений у голову, невдовзі помер у лікарні. «У морзі нам сказали, що в нього кульове поранення, ніби то стріляли із автомата Калашникова, але кулі не показали. Діма закривав собою дівчину, коли лунали постріли», — розповів дядько загиблого.
Пасхалін Юрій Олександрович Герой України (посмертно)	18 січня 1984, с. Носачів, Смілянський район, Черкаська область. Закінчив школу у Смілі. Був вихованцем школи олімпійського резерву в Харкові, займався штангою. В останні роки проживав у Києві, працював на приватному підприємстві комірником[65].	19 лютого 2014	Отримав три вогнепальні поранення в спину та одне пневматичне поранення, першу допомогу було надано в Будинку профспілок. Після підпалу будинку його евакуювали до 18-ї лікарні на бульварі Тараса Шевченка, проте врятувати його не вдалося. Похований у рідному селі.
Трофимов Олексій	Учасник подій на Майдані. Зв’язок з Олексієм був втрачений ще 2 лютого. Знаходився у списках зниклих.	19 лютого 2014	Загинув у профспілках під час пожежі. Його тіло було виявлено на верхніх поверхах. Чоловіка поховали на початку березня[66].
Черненко Андрій Миколайович Герой України (посмертно)	9 грудня 1978, Київ. Народився в селі Слободо-Петрівка, Гребінківський район, Полтавська область. Закінчив Національний транспортний університет. Залишилась 7-місячна дитина[67].	19 лютого 2014	18 лютого поранений в груди та був доставлений з Будинку профспілок до 17-ї лікарні із проникливим вогнепальним пораненням грудної клітини. Упізнання тіла проводила сестра.
Чернець Віктор Григорович Герой України (посмертно)	27 травня 1977, с. Подібна, Маньківський район, Черкаська область. Мав двох дітей	19 лютого 2014	На трасі Одеса — Київ жителями Маньківки й Умані біля села Подібна був встановлений блок-пост на дорозі, аби перешкодити «тітушкам» та спецпризначенцям дісталися до столиці. Водій невстановленого джипа, який пробивав дорогу внутрішнім військам, на шаленій швидкості 19 лютого насмерть збив 37-річного мешканця села Подібна[68].
Швець Віктор Миколайович Герой України (посмертно)	1951, с. Гатне, Києво-Святошинський район, Київська область	19 лютого 2014	був уже на пенсії. 18 лютого десь о 16:00 пішов на Майдан, як сам казав, захищати молодь. О 23:00 подзвонив сім’ї і сказав, що з ним усе добре. А вже о 04:00 ранку 19 лютого телефоном повідомили дружині, що він загинув (у моргу смерть зафіксували як приблизно перша з чимось година ночі)[69].

20 лютого

Прізвище, ім’я, по батькові	Про особу	Дата смерті	Обставини смерті
Арутюнян Георгій Вагаршакович Герой України (посмертно)	4 липня 1960, Батумі. Вірменин. Мешкав у місті Рівне, член місцевої «Свободи». Залишилось 2 доньки, молодшій — 3 роки[62].	20 лютого 2014	Застрелений снайпером поблизу Монумента Незалежності в Києві. Тіло перенесли до Михайлівського Золотоверхого собору.
Байдовський Сергій Романович Герой України (посмертно)	21 серпня 1990, Нововолинськ. З 1997 по 2007 рік навчався у Нововолинській школі № 12. Неодружений. Працював на магістральних нафтопроводах «Дружба».	20 лютого 2014	Убитий снайпером 20 лютого на Інститутській вулиці.
Балюк Олександр Олександрович Герой України (посмертно)	19 березня 1974, с. Пилиповичі, Новоград-Волинський район, Житомирська область	20 лютого 2014	Помер від вогнепального поранення грудної клітини з пошкодженням внутрішніх органів. Зі слів очевидців, бувши тяжко пораненим, намагався врятувати життя іншому пораненому[70].
Бльок Іван Іванович Герой України (посмертно)	21 липня 1973, м. Городок Львівської області	20 лютого 2014	Помер від кулі снайпера у серце, вранці 20 лютого, на вулиці Інститутській. Дівоче прізвище дружини — Тур і чоловіка інколи також називали Туром, до списків загиблих його було занесено під цим прізвищем — Тур Іван Іванович.
Бондарчук Сергій Михайлович Герой України (посмертно)	9 вересня 1961, Старокостянтинів Хмельницької обл., Вчитель фізики, голова Старокостянтинівського міської організації (Хмельницька обл) ВО «Свобода»	20 лютого 2014	Убитий на Інститутській вулиці.
Братушка Олексій Сергійович Герой України (посмертно)	10 квітня 1975, Суми	20 лютого 2014	Kульове поранення голови.
Вайда Богдан Іванович Герой України (посмертно)	28 квітня 1965, Львівська область, Дрогобицький район, село Летня	20 лютого 2014	Загинув від пострілу снайпера в голову, близько 10:00 ранку на Інститутській вулиці. Входив до 12-ї сотні Самооборони.
Варениця Роман Михайлович[71] Герой України (посмертно)	14 грудня 1978, с. Старий Яр, Яворівський район, Львівська область. Мешкав у Новояворівську.	20 лютого 2014	Застрелений на вул. Великій Житомирській. Знаходився в Олександрівській (Жовтнева) клінічній лікарні (вул. Шовковична).
Войтович Назарій Юрійович Герой України (посмертно)	2 червня 1996, на момент вбивства неповнолітній, с. Травневе, Збаразький р-н, Тернопільська обл.	20 лютого 2014	За словами директора Тернопільського кооперативного коледжу Василя Макарчука, йому зателефонувала жінка, яка сказала, що тіло Назара перебуває в Михайлівському. Назар у цьому коледжі навчався на дизайнера. Школа села Травневе тепер носитиме його ім’я.[72]
Голоднюк Устим Володимирович[73] Герой України (посмертно)	12 серпня 1994, місто Збараж, Тернопільська область	20 лютого 2014	Вбитий пострілом снайпера у голову на вул. Інститтутській
Городнюк Іван Володимирович[59] Герой України (посмертно)	2 червня 1984, Березне, Рівненська область	20 лютого 2014	Помер у Рівному після хвороби, отриманої на Майдані у Києві (облитий водою з водомета)
Гриневич Едуард Михайлович Герой України (посмертно)	31 травня 1985, село Деревок, Любешевський район, Волинська область, член партії ВО «Свобода», підприємець. Навчався у Любешівському технічному коледжі. Едуард залишив по собі щоденник.	20 лютого 2014	Загинув він о 10:25 ранку 20 лютого на восьмій барикаді, що навпроти вестибюлю станції метро «Хрещатик» по Інститутській вулиці. Загинув від кулі снайпера, від пострілу у скроню. Він до останнього стояв на барикадах. Тіло знайшли у дворі Михайлівського собору.
Гурик Роман Ігорович Герой України (посмертно)	2 жовтня 1994, Івано-Франківськ, студент філософського факультету Прикарпатського університету	20 лютого 2014	Загинув на передовій від пострілу снайпера у скроню близько 12:15. 20.02.14 був опізнаний у морзі.
Дзявульський Микола Степанович Герой України (посмертно)	1 вересня 1958. Мешкав у Шепетівці. Вчитель географії та біології, член ВО «Свобода»	20 лютого 2014	Загинув у Києві на Інститутській вулиці від кулі снайпера, яка влучила прямо у серце.
Дигдалович Андрій Іванович[74] Герой України (посмертно)	3 червня 1973, село Сокільники, Пустомитівський район, Львівська область.	20 лютого 2014	В січні, після поранення беркутівцем гумовою кулею на вулиці Грушевського, втратив 80 % зору на одне око. Комендатурою Майдану нагороджений орденом «За оборону Майдану», вручення мало відбутися ввечері 20 лютого, проте зранку він загинув. Снайперська куля пробила бронежилет навиліт. Орден вручили дітям під час похорону. Поховали Героя Небесної Сотні 23 лютого на Алеї Героїв Личаківського цвинтаря у Львові.
Дмитрів Ігор Федорович Герой України (посмертно)	9 жовтня 1983, мешканець с. Копанки, Калуський район, Івано-Франківська область	20 лютого 2014	Його шукали декілька годин безнадійно. А близько 17:00 надійшла інформація із 17-ї лікарні Києва про те, що він помер (комбінована політравма).
Жаловага Анатолій Григорович Герой України (посмертно)	13 березня 1980, Львів. Народився в м. Дубляни, Жовківський район, Львівська область. Закінчив Львівський державний університет фізичної культури, фах — гандбол. Кандидат в майстри спорту.	20 лютого 2014	O 10.00 ранку він був убитий снайпером на Інститутській вулиці кулею в голову. Куля повністю розтрощила її. Смерть настала відразу. Тіло на подвір’ї біля Михайлівського собору
Жеребний Володимир Миколайович Герой України (посмертно)	6 жовтня 1985, Рудки, Самбірський район, Львівська область, працівник Вишнянського коледжу Львівського національного аграрного університету.	20 лютого 2014	Загинув на Інститутській вулиці, кулі снайпера влучили в шию (в сонну артерію) та голову. Похований у рідному місті Рудки.
Кемський Сергій Олександрович Герой України (посмертно)	15 листопада 1981, Керч. Мешкав у Коростені, Житомирська область, куди переїхав з батьками[62][75], експерт Інституту політичних і економічних ризиків і перспектив, анархіст	20 лютого 2014	Належав до «Чорної сотні». Допомагав виносити поранених. Загинув на Інститутській вулиці від снайперського пострілу. Тіло ідентифіковане на подвір’ї біля Михайлівського собору.
Корнєєв Анатолій Петрович Герой України (посмертно)	23 січня 1961, с. Гаврилівці Кам’янець-Подільського району, Хмельницької області	20 лютого 2014	Інформація про загибель з’явилась зранку 20 лютого. До обіду в Гаврилівцях дружина Людмила виїхала на Київ. Товариш подзвонив на його телефон, а трубку підняв незнайомий чоловік і сказав, що снайпер поцілив у серце.
Костенко Ігор Ігорович[76] Герой України (посмертно)	31 грудня 1991, с. Зубрець Бучацького району Тернопільської області, студент-географ, редактор української Вікіпедії.[77] За два з половиною роки написав понад 280 статей. 10 серпня 2014 засновник «Вікіпедії» Джиммі Вейлз оголосив Ігора Костенка дописувачем року. Про присудження відзнаки було оголошено на церемонії закриття «Вікіманії» — щорічної конференції, яка збирає дописувачів та активістів проекту з усього світу. Пан Вейлз зазначив, що історія Ігоря Костенка справила на нього глибоке враження.[78]	20 лютого 2014	Був убитий в районі Жовтневого палацу. За словами його друга Володимира, який переносив тіло Ігоря, його ноги були побиті «так що їх можна було зав’язати на вузол».
Котляр Євген Миколайович Герой України (посмертно)	14 квітня 1980, Харків. Закінчив Харківський інститут радіоелектроніки (ХІРЕ). Промисловий альпініст. Активіст екологічної організації «Зелений фронт».	20 лютого 2014	Був на Майдані від початку грудня з кількаденними перервами. Належав до третьої сотні. Майже всі ночі провів на Майдані. Чергував на барикадах, прикривав людей від силовиків щитом, переносив поранених. Після початку «мирного наступу» повернувся з Харкова, куди поїхав на кілька днів до батька, прибув до Києва 18 лютого й поновився у третій сотні, хоча планував приєднатися до новоствореної харківської сотні. Востаннє Женю бачили на вул. Інститутській під час перестрілки між 10:00 і 10:30, він переносив поранених і вбитих. Є також інформація, що він загинув ближче до 11:00, коли йшов в атаку. Тіло Євгена передали до моргу на вул. Оранжерейній близько полудня 20 лютого. Похований у Харкові 23 лютого. Залишилися батько й молодша сестра.
Коцюба Віталій Миколайович Герой України (посмертно)	7 липня 1982. Народився в Вороблячині, на Яворщині. Мешкав у м. Новояворівськ, Яворівського району. Залишилося двоє дітей (7 р., 12 р.).	20 лютого 2014	За словами очевидців, ризикуючи власним життям, під обстрілом активісти повернулися за Віталієм, але вже живим його витягнути з того пекла не вдалося.
Мельничук Володимир Валерійович Герой України (посмертно)	22 серпня 1974, Київ	20 лютого 2014	Помер у 17-й лікарні від вогнепальних поранень 20 лютого (кульове поранення грудей)[79].
Мовчан Андрій Сергійович[80] Герой України (посмертно)	17 січня 1980, с. Великі Осняки, Ріпкинський район, Чернігівська область. Мешкав у Києві. Працював у Театрі ім. Франка майстром сцени. Член Демократичного Альянсу	20 лютого 2014	Був волонтером на Майдані. Загинув від кульового поранення. Похований у рідному селі[81].
Мойсей Василь Михайлович Герой України (посмертно)	23 березня 1992, с. Зубрець Бучацького району Тернопільської області, проживав у м. Ківерці, Волинська область. Приїхав на Майдан у Київ разом зі своїми побратимами в ніч з 18 на 19 лютого. Навчався в Університеті розвитку людини «Україна» у Луцьку на 4-му курсі.	20 лютого 2014	Помер у 17-й лікарні Києва від вогнепального поранення у грудну клітину. Вранці 20 лютого на Інститутській вулиці у нього влучив снайпер. Хлопця не врятувало те, що він був у цивільному бронежилеті. Куля пошкодила важливі кровоносні судини.
Опанасюк Валерій Адамович Герой України (посмертно)	20 травня 1971, Рівне	20 лютого 2014	Перед тим два дні не виходив на зв’язок. Була непідтверджена інформація про те, що, можливо, людина загинула. Загинув 20 лютого від снайперської кулі. Похорони відбулися 23 лютого в Рівному. Похований на кладовищі «Нове».
Пантелєєв Іван Миколайович[71] Герой України (посмертно)	1 грудня 1981, Краматорськ рок-музикант, соліст групи «Небо Мінуса».	20 лютого 2014	Загинув на Інститутській. За свідченням лікарів та його матері — в тілі мав сім куль. Тіло ідентифіковане в готелі «Україна».
Паньків Микола Олександрович Герой України (посмертно)	6 лютого 1975, с. Лапаївка Львівської обл. Без батька залишилось двоє дітей (8 p., 13 p.)	20 лютого 2014	Микола помер від кулі снайпера в груди 20 лютого у Києві. Помер по дорозі до лікарні. Був застрелений тоді, коли він витягував поранених та вбитих з під обстрілу.
Паращук Юрій Григорович[82] Герой України (посмертно)	1 липня 1966, Тальне, Черкаська обл. Мав сина від першого шлюбу та дві прийомні доньки. На час подій Євромайдану працював столярем у Харкові. Похований у Тальному[83].	20 лютого 2014	Убитий від пострілу з даху на Інститутській вулиці, про що повідомив Ігор Швайка у твітері.
Пехенько Ігор Олександрович Герой України (посмертно)	17 серпня 1970, Вишгород, Київська область[84]	20 лютого 2014	Загинув біля Будинку профспілок від кулі снайпера.
Полянський Леонід Петрович Герой України (посмертно)	24 жовтня 1975, Жмеринка, Вінницька область[45]. Поляк.	20 лютого 2014	Загинув внаслідок вогнепального поранення в груди. Тіло виявили в морзі № 1 (Київ, вул. Оранжерейна, 9)[85][86].
Саєнко Андрій Степанович Герой України (посмертно)	26 жовтня 1962, Фастів, Київська обл., ур. Сміла, Черкаська область, афганець, громадський активіст, підприємець[45]	20 лютого 2014	Він був бійцем Сьомої сотні Самооборони. Загинув вранці 20 лютого від кулі снайпера. Тіло в морзі № 1 (Київ, вул. Оранжерейна, 9).
Смоленський Віталій Віталійович Герой України (посмертно)	5 жовтня 1984, с. Фурманка, Уманський район, Черкаська область[45]. Жив та працював у Києві. У нього залишилось двоє маленьких дітей[87].	20 лютого 2014	Тіло на подвір’ї біля Михайлівського собору. Похований у рідному селі[88].
Сольчаник Богдан Зіновійович[89] Герой України (посмертно)	25 липня 1985, Старий Самбір, Львівська обл., викладач УКУ	20 лютого 2014	Тіло на подвір’ї біля Михайлівського собору
Тарасюк Іван Миколайович Герой України (посмертно)	28 січня 1993, смт Олика, Ківерцівський район, Волинська область.Єдиний син у батьків.	20 лютого 2014	У четвер вранці вирішив повісити державний прапор на одному з об’єктів Євромайдану, снайперські кулі влучили у голову, пробили легені. Помер на місці. Похований у смт Олика[90]
Ткачук Ігор Михайлович[71] Герой України (посмертно)	1 вересня 1975, селище Знам’янськ, Калінінградська область, Росія. Українець. Мешкав у с. Велика Кам’янка, Коломийський район.	20 лютого 2014	Поїхав у Київ 18 лютого, загинув 20. Тіло ідентифіковане в готелі «Україна».
Точин Роман Петрович[71] Герой України (посмертно)	6 серпня 1970, Ходорів, Жидачівський район, Львівська область	20 лютого 2014	Загинув від вогнепального поранення в голову. Тіло ідентифіковане в готелі «Україна».
Ушневич Олег Михайлович[71] Герой України (посмертно)	20 червня 1982, Дрогобич. Мешкав у Сколе.	20 лютого 2014	Застрелений снайпером на Інститутській вулиці біля Жовтневого палацу. Тіло ідентифіковане в готелі «Україна».
Храпаченко Олександр Володимирович Герой України (посмертно)	18 вересня 1987, Рівне, за освітою був театральним режисером.	20 лютого 2014	Снайпер поцілив у ключицю. Куля пройшла легені та потрапила у печінку. Смерть була миттєвою.
Царьок Олександр Миколайович[71] Герой України (посмертно)	2 січня 1959, смт Калинівка, Васильківський район, Київської області	20 лютого 2014	Загинув біля Жовтневого палацу. Зламані ноги, рука, ребра, три кульові поранення — (два в живіт і одне в груди). Без батька залишилося 5 дітей. Тіло ідентифіковане в готелі «Україна»[91].
Чаплінський Володимир Володимирович Герой України (посмертно)	13 січня 1970, Обухів, Київська область. Батько двох дітей.	20 лютого 2014	Поліг на Майдані від кулі снайпера, кульове поранення шиї[92].
Чміленко Віктор Іванович[71] Герой України (посмертно)	4 лютого 1961, Бобринець, Кіровоградська область. Мешкав у с. Борисівка, Бобринецький район, Кіровоградська область.	20 лютого 2014	Фермер, застрелений снайпером[93].
Шеремет Людмила Олександрівна Герой України (посмертно)	12 січня 1943, Хмельницький[45]	22 лютого 2014	Працювала лікарем-анестезіологом. Поранена 19 лютого в голову в Хмельницькому біля будівлі СБУ, звідки була відкрита стрілянина з автомата. Померла в лікарні[94].
Шилінг Йосип Михайлович Герой України (посмертно)	14 березня 1952, пенсійне посвідчення № 6622999, Дрогобич	20 лютого 2014	Загинув від пострілу в голову біля Жовтневого палацу. Тіло ідентифіковане в готелі «Україна».
Шимко Максим Миколайович Герой України (посмертно)	21 жовтня 1979, м. Вінниця, козак 4-го редуту Майдану, учасник клубу історичної реконструкції «Білий вовк»	20 лютого 2014	Невідомого чоловіка без документів, лише з білетом на потяг до Вінниці знайшов серед загиблих тернопільський репортер 20minut.ua. Фото вбитого вінничанина розмістили на сайті аби знайти його родичів. За кілька годин з’ясувалося — у Києві загинув 33-річний Максим Шимко (кульове поранення голови)
Щербанюк Олександр Миколайович [76] Герой України (посмертно)	2 січня 1968, Чернівці	20 лютого 2014	20 лютого 2014 року вбито двома кулями неподалік від стели. Перша вцілила зліва нижче ребер, друга — в серце. Похорон відбувся 23 лютого в Чернівцях. Попрощатися з героєм прийшли тисячі чернівчан

21 лютого

Прізвище, ім’я, по батькові	Про особу	Дата смерті	Обставини смерті
Кіпіані Давид Ілліч Лицар Ордена Героїв Небесної Сотні (посмертно)	28 червня 1980, Тбілісі, грузин, громадянин Грузії, мав півторарічного сина	21 лютого 2014	Був знайдений в ніч з 20 на 21 лютого поряд з барикадою біля ЦУМа, у формі бійця Самооборони та бронежилеті зі слідами від двох куль. Помер у кареті швидкої допомоги від зупинки серця. Існує декілька різних версій причин його загибелі, згідно з інформацією судмедекспертизи — помер від гострої ішемії та серцевої недостатності.
Цепун Андрій Михайлович Герой України (посмертно)	14 жовтня 1978, Київ[45]	21 лютого 2014	23 лютого стало відомо про смерть Андрія. Він був серед активістів, які блокували 20 грудня в’їзд у Київ з Гостомельської траси. Опівночі Андрій ішов сам додому та був по дорозі вбитий. Його тіло було знайдено на Верболозній вулиці зі слідами побиття та черепно-мозговою травмою[95].

Список жертв після 21 лютого 2014 року

Прізвище, ім’я, по батькові	Про особу	Дата смерті	Обставини смерті
Ільків Богдан Іванович Герой України (посмертно)	3 липня 1962, смт Щирець, Пустомитівський район, Львівська область	22 лютого 2014	Отримав два кульових поранення в живіт під час стрільби на Майдані, помер 22 лютого в лікарні.
Подригун Олександр Володимирович Герой України (посмертно)	23 січня 1972, с. Залужжя, Білогірський район, Хмельницька область	23 лютого 2014	21 лютого 2014 року був жорстоко побитий, внаслідок чого отримав важкі тілесні ушкодження. Був знайдений на вулиці Лісовій у Києві з розбитою головою; шпиталізований до однієї з київських лікарень, де і помер 23 лютого 2014 року.[96]
Бачинський Ігор Володимирович Герой України (посмертно)	30 листопада 1983, Київ	25 лютого 2014	Він круглий сирота, є тільки бабуся та дідусь, які живуть у Боярці. Вони повідомили, що Ігор отримав травми на майдані, лікувався, але потім помер. Але в документах про смерть вказана причина смерті некримінального характеру[97].
Костишин Михайло Йосипович Герой України (посмертно)	9 квітня 1971, с. Нижній Струтинь, Рожнятівський район, Івано-Франківська область	26 лютого 2014	Був на Майдані відразу після побиття студентів. Його також було жорстоко побито. З 27 січня був у лікарні, але врятувати життя йому не вдалося[98].
Зубенко Владислав Віталійович Герой України (посмертно)	22 квітня 1991, Харків[45]	28 лютого 2014	Отримав поранення 20 лютого[99].
Мазур Артем Анатолійович Герой України (посмертно)	6 серпня 1987, Хмельницький[45]	3 березня 2014	Належав до 15-ї сотні Самооборони Майдану. Артем був поранений осколками гранати під час сутичок у Маріїнському парку. В хлопця був проламаний череп, лікарі витягували осколки з голови. Від 18 лютого Артем перебував у комі[100].
Слободян Тарас Ігорович Герой України (посмертно)	10 грудня 1982, Тернопіль[101]	дата смерті невідома (наразі батьки чекають остаточного висновку другої експертизи — тернопільської)	Похований 05.03.2014 на Микулинецькому цвинтарі в Тернополі. Похоронна процесія починалася з Підгороднього (з нового будинку родини)[102]. Хлопець перебував на Майдані у Києві, проте, потім безслідно зник (з грудня місяця місцеперебування невідоме). Знайшли його аж у березні на Сумщині в лісі, без кисті руки.[103]
Шеремет Василь Олександрович Герой України (посмертно)	21 березня 1949[45], смт Ланчин, Надвірнянський район, Івано-Франківська область	7 березня 2014	Помер в одній із київських лікарень від ран, отриманих під час сутичок із «беркутівцями» на київському Майдані. Уродженець Ланчина. Проживав і мав сім’ю (трьох синів) у Красній, згодом одружився вдруге у Київській області (Березань[45]). Василь Шеремет із багатодітної сім’ї (було десятеро дітей). У Ланчині в урочищі Мочарка проживає його 93-річна мама. Похорон орієнтовно має відбутися у неділю, 9 березня у післяобідню пору, бо все залежить від того, коли привезуть померлого у Ланчин[104].
Наконечний Іван Максимович Герой України (посмертно)	18 жовтня 1931[45], Київ	7 березня 2014	Помер в одній із київських лікарень від ран, отриманих під час сутичок 19 лютого на Інститутській вулиці. 83-річний офіцер ВМС СРСР. Важкі травми голови і шийного відділу хребта спричинили кому, внаслідок чого до тями Іван Наконечний так і не прийшов. Був присутній на Майдані від часу розгону студентів 30 листопада 2013 року[105].
Ворона В’ячеслав Миколайович Герой України (посмертно)	22 грудня 1981, Прип’ять. Після Чорнобильської катастрофи переїхав з батьками до Києва. Гравець чернівецької бейсбольної команди «Соколи».	9 березня 2014	В’ячеслав постраждав від «тітушок», які проламали кастетом бейсболісту череп, внаслідок чого він опинився в реанімації столичної лікарні. В’ячеслав перебував у комі[106].
Бура Ольга Василівна Герой України (посмертно)	22 липня 1986, с. Ріпнів, Буський район, Львівська область. Жила в с. Журатин, Буський район, Львівська область.	10 березня 2014	Брала активну участь в акціях протесту у Києві, починаючи з 24 листопада 2013 року. Від отриманих під час протистояння важких травм померла в київській лікарні 10 березня 2014 року. Тіло мали привезти на Львівщину 12 березня. Поховали дівчину 13 березня у селі Ріпнів, де Ольга народилася[107].
Аксенин Василь Степанович Герой України (посмертно)	4 лютого 1962[45], с. Литячі, Тернопільська область	12 березня 2014	Чернівчанин Василь Аксенин був важко поранений у Києві під час розстрілу демонстрантів 20 лютого. У четвер, 20 лютого, з ним вранці не було телефонного зв’язку, а потім подзвонили з лікарні: «Поранений…» Травми дуже серйозні: пробита черевна порожнина, пошкоджена тазостегнова кістка. Він переніс кількагодинну серйозну операцію. Наприкінці лютого його відвезли до Польщі на лікування. У Польщі від отриманих ран помер[108] .
Чернявський Дмитро Олександрович Герой України (посмертно)	5 березня 1992, Артемівське, Артемівський район Донецька область,	13 березня 2014, Донецьк	Загинув від ножового поранення проросійськими бойовиками під час мітингу за єдність України у Донецьку.
Гаджа Петро Миронович Герой України (посмертно)	13 липня 1966[45], Рахів, Закарпатська область	22 березня 2014	Проживав у Києві. Не зважаючи на слабке здоров’я, був на майдані з перших днів, займався нічними чергуваннями, входив до 8-ї сотні. Під час подій під Верховною Радою наковтався газу. Товариші хотіли дати респіратор. Він сказав: «Беріть собі, а я і так хворий». Зрештою в кінці лютого потрапив до лікарні. Майже місяць лікувався від газових опіків бронхів та легень. Кілька днів тому покинув лікарню, збирався до санаторію, але 22 березня помер[109] .
Нечипоренко Анатолій Ілліч Герой України (посмертно)	1 вересня 1941, Брусилів (смт), Житомирська область	11 квітня 2014	З 1988 року і до пенсії працював у «Київзовніштрансі» на міжнародних перевезеннях. Після виходу на пенсію і до останніх днів трудився в охороні гаражного кооперативу «Пролісок». Проживав у Києві. Був важко травмований 18 лютого: закрита черепно-мозкова травма і вдавлений перелом кісток черепа. Весь час після травми був в комі, але перед смертю прийшов до тями і впізнав рідних. Помер 11 квітня від травм.
Сидорчук Юрій Володимирович Герой України (посмертно)	2 травня 1961, Дерно, Волинська область	28 червня 2014	Було поранено на Майдані 18 лютого кулею великої кінетичної енергії з проникненням у мозок, 19.02.14 о 00:50 було доставлено у коматозному стані в Інститут нейрохірургії України і там прооперовано, вже 27 лютого разом з групою інших поранених учасників Майдану було перевезено на лікування до Чехії. Смерть настала 28 червня внаслідок тяжких черепно-мозкових поранень. Юрій помер, так і не приходячи до тями[110].
Гриценко Олександр Петрович	Київ	9 грудня 2014	Був поранений на Майдані, після отримання поранень була зроблена перша операція з видалення частини черепа в лікарні швидкої допомоги. 06.03.2014 потрапив до Чехії в військовий шпиталь, де йому замінили частину черепа на пластину. Після повернення в Україну через місяць була зроблена третя операція в лікарні швидкої допомоги, після якої він втратив рухомість. Смерть настала 9 грудня внаслідок тяжких черепно-мозкових поранень[111].
Орленко Віктор Миколайович Герой України (посмертно)	8 березня 1961. Народився і похований в с. Талалаївка, Чернігівська область[112]	3 червня 2015	Колишній афганець, залізничник за фахом, мешканець Києва. Отримав кульове поранення в голову під час розстрілів на Майдані, коли кинувся рятувати свого пораненого сина. Він потрапив до лікарні у надважкому стані. Два місяці Віктор перебував у комі. Згодом був відправлений на реабілітацію у Німеччину. Євромайданівець прийшов до тями, навіть зміг сидіти і говорити. Однак після повернення в Україну його стан знову погіршився.[113]