День пам’яті зруйнування Запорізької Січі в 1775 році

16 червня – День пам’яті зруйнування московськими військами російської імператриці Катерини ІІ Запорізької Січі в 1775 році — насильницького знищення залишків державної автономії лівобережної України.

Вже в другій чверті XVIII століття було зрозуміло, що московський царизм не має жодних намірів щодо збереження української державної автономії, передбаченої ще Березневими статтями 1654 року. Після чергового двірцевого перевороту 1762 року на московський імператорський престол зійшла Катерина II – німкиня за уродженням і вихованням, дружина імператора Петра III, яка одразу спрямувала всі зусилля на посилення влади самодержавства у величезній імперії. Важливим аспектом у політиці імператриці стало так зване «зросійщення ополячених окраїн» (під «окраїнами» царизм вбачав українські та білоруські землі). Такі плани Катерини II не передбачали ні існування козацької держави Гетьманщини-України, ні козацьких вольностей, ні Запорізької Січі. Коли 1764 року було ліквідовано гетьманщину, а ще через рік — полково-сотенний устрій на Слобожанщині в Україні, останнім оплотом української свободи і державності залишалася Запорізька Січ, яку в панівних колах Росії бачили як «кубло бунтівників та бандитів». Московський царизм лише чекав слушної нагоди для проведення своїх зрадницьких планів ліквідації української козацької вольниці.

Така нагода припала на 1775 рік, коли закінчилася Російсько-турецька війна (1768—1774), яку Москві допомогли виграти українські козаки, і козаки стали непотрібні. На початку червня 1775 року російські війська під командуванням Текелій Петра Абрамовича, які поверталися з турецького походу, раптово і по зрадницьки підступно оточили Запорізьку Січ. Козаки не чекали на такий розвиток подій, а тому на Запоріжжі тоді перебувало зовсім мало вояків. Більшість запорожців ще не встигла повернутися з турецьких походів, або перебувала на промислах. На Січі зібралася рада на чолі з кошовим отаманом Петром Калнишевським, яка вирішила не проливати християнської крові та добровільно склала зброю перед московськими загарбниками. 16 червня 1775 року, за наказом російської імператриці Катерини ІІ, російським військами було повністю зруйновано Запорізьку Січ, а все майно та козацькі архіви української державотворчої гетьмансько-козацької доби були вивезені до Петербурга. Козацьку старшину та кошового отамана Петра Калнишевського, за вже відпрацьованим в московським наклепницьким сценарієм, звинуватили у зраді та засудили до каторги.

Лише 3 серпня 1775 року імператриця Катерина II видала спеціальний маніфест, який офіційно сповіщав про причини ліквідації Січі. У цьому документі Січ зображувалася як «кубло пияк та розбишак», які жили в неуцтві та заважали царизму вести торгові та культурні зв’язки з сусідами. Про пролиту українську козацьку кров за Російську імперію в ньому не було ні слова.

Після ліквідації Запорізької Січі українські козаки, прагнучи уникнути переслідування з боку царизму, переселилися в пониззя Дунаю, де на турецьких землях ними була заснована Задунайська Січ, яка з перервами та численними переїздами з місця на місце проіснувала до 1828 року. Січ же Запорізька та славна історія українського козацтва залишилась в пам’яті українців на віки.

Теги:

Comments

залишити коментар

333 Переглядів