Мітки: #історія

В останні дні вересня перше бабине літо вже прощається з нами. Світловий день коротшає, ночі стають довшими та холоднішими.

Наші пращури 27 вересня за дохристиянським календарем відзначали свято пасічників, бо цього дня вулики вже готували до зими, а також дивилися: якщо бджоли повністю заліплювали воском вічко, то зима мала бути лютою, а якщо не повністю, то – теплою.

У дохристиянські часи наші пращури вірили, що 26 вересня Сонце відкликає назад усіх тих птахів, які прилітають до нас навесні. А тому намагалися залишати зерно та крихти хліба у місцях, звідки вони збиралися відлітати, для того, аби птахи підкріплялися на далеку дорогу та не забували у чужій стороні рідного краю.

За народним календарем 25 вересня – день Артамона-Змійовика. Змії від цього часу починають ховатися під землю на зиму. Тому людям не рекомендувалось ходити до лісу, щоб не зустріти гадів, які повзли до місць зимівки. Цей день вважався важливим для мисливців, які востаннє 25 вересня в цьому році могли вполювати якусь здобич. Адже життя в лісі починало впадати у зимову сплячку.

За народним календарем 24 вересня – день Федори. В цей день остаточно прощаються з літом і говорять: «На Федору літо кінчається – осінь починається».

За народним календарем 23 вересня – день Петра і Павла Горобинників. Саме цього дня селяни зривали горобину, одну з найкрасивіших та найкорисніших ягід. З її врожаєм у народі пов’язували колись багато різних прикмет і повір’їв. Зокрема, врожай горобини обіцяв дощову осінь і морозну зиму. А якщо її цього дня зірвати та підвісити над дверима та вікнами кетягами донизу, то вона захистить вас і худобу не лише від всілякої нечисті, але й від застуди, що може трапитися у вологі й холодні дні. Горобину використовували для приготування лікувальних настоїв, також готували з неї квас.

За народним календарем 22 вересня вважалося днем породіль та жінок, які не могли зачати дитину. В цей день було заведено кликати жінок на бенкет, також було заведено обдаровувати та дякувати повивальним бабкам. 22 вересня також підносили подарунки близьким людям від молодих або бездітних молодят, оскільки, за прикметою, шанування своїх родичів дає благодать і дозволить зачати дитину.

У народі свято Другої, або Малої Пречистої, тобто, 21 вересня відзначали як свято врожаю. І починали збирати цибулю. Існувало повір’я, якщо спечеш хоча б одну цибулину до того, як усю зберуть з городу, то вся цибуля почорніє. Це свято було і символічним Днем породіль. З цього приводу жінки, які не мали дітей, справляли обіди і запрошували на них бідних, – «щоб молилися Богородиці за їхні діти», також замовляли службу у церкві. Як і вдень весняного рівнодення, цього дня обновляли в хатах вогонь – старий гасили, а новий запалювали.

У дохристиянські часи 20-го вересня наші пращури вшановували Стрибога, або Позвізда – Бога вітрів. За напрямком вітру в цей день передбачали погоду на осінь: північний вітер мав принести холод, південний – тепло, західний – дощі, а східний – гарну ясну погоду.

«Із чужої сторононьки повертайтесь додомоньку», приказували наші пращури, проводжаючи птахів до вирію. При цьому обов’язково годилося загорнути в хустинку грудочку землі і тримати її до весни. А виконували цей обряд давні українці якраз 19 вересня. Навесні ж, помітивши перший журавлиний ключ, що повертався з вирію, грудочку закопували у полі чи городі. Це означало, що весна буде щедрою і буйною.