Мітки: #культура

Після Покрови більшість народних прикмет обіцяють лише холоди. Черговим підтвердженням цього є і прислів’я про день вшанування Апостола Якова Алфеєвого 22 жовтня. У народі цього дня говорили, що після Якова осінь вже заплакала, бо після Якова тепла нема ніякого.

У дохристиянські часи 21 жовтня називалося Днем дідів, або поминальним днем. Цього дня згадували дідів та приносили жертви під дерева. Адже давні українці вірили, що душа після смерті переселяється у дерева і назавжди залишається там, оберігаючи рід від усіх напастей. Також якраз у пору бабиного літа та тонкого павутиння молилися Мокоші, покровительці рукодільниць, аби вона допомогла надбати ниток та тканин на всю родину.

У народі 20 жовтня вшановували Сергія Послушного і підмічали: «Якщо Сергій вкриє сніжком дороги, то на Порфирія (22 листопада) зима стане на ноги».

У народі 18 жовтня вшановували Харитину-ткалю. У цей час спостерігали за сороками, які віддавна символізували новину. Якщо птах сидів хвостом до порога – чекали сварки, якщо дзьобом – гостей, дуже стрекотала – до поганих новин. Якщо дитині наврочили, її виносили до сороки, що неподалік сиділа і примовляли: «Ви вроки йдіть до сороки, а пристріти – на її діти, а нашій дитині перетреться та й все горе минеться».

У народі 17 жовтня називали Єрофеєвим і очікували настання похолодання та наближення зими. Також вважалося, що в цей день небезпечно без потреби навідуватися до лісу, бо лісовики активно готуються до зими. Також готували із запашних трав спеціальну настоянку, яка не лише стимулювала апетит, але й допомагала від різних недугів.

У народі 16 жовтня вшановували мученика Діонісія і казали: «Денис – лихого ока бережись». Існувало повір’я, щоб вберегти себе цього дня від вроків, треба спідню білизну одягти на виворіт. А ще для того, щоб позбавитися від ворогів, брали дрібку солі, клали її в смолу і примовляли: «Розтане раб Божий (ім’я), як смола. Навколо мене Божа камінна стіна. Чорному, черемному сіль в очі, завидющому, загребущому – смоли в очі».

У народі 15 жовтня вшановували Кипріана та Устину. Їм молилися, аби захиститися від усілякої нечистої сили. Люди вірили, що саме цього дня варто очищатися від зла.

У народі 12 жовтня вшановували Феофана і Кирияка і говорили, що з цього часу дні вже стають похмурими з вологими та холодними туманами. Від зірок цієї ночі чекали доброго світла, тому намагалися побачити їх відразу після 12-ї години ночі.

У дохристиянські часи наші пращури поділяли рік на три частини: весну, літо і зиму. У цей період, який уже вважався зимою, давні українці молилися Триглаву, або Трояну, – триєдиному божеству, який, на думку вчених, символізував єдність трьох Богів: Ярила, Купайла і Дажбога. Ці Боги діяли у різні пори року, однак ніби символізували єдність дій. Ярило пробуджував Природу, Купайло досягає апогею влітку, а Дажбог дарує врожай восени.

Восени – у період храмових свят – наші предки починали готувати священні напої. Їх приносили у жертву богам, ними користувалися під час ворожіння на майбутній врожайний рік і, що найголовніше, вважалося, що, лише скуштувавши такого напою, людина отримувала незвичайну силу і могутність богів.